Музика
Від балад до рілсів: як шотландська народна музика потрапила за стіл
Що музиканти мають на увазі під баладою, де збирали мелодії і чому фольклорний вечір може бути не менше розмовою, ніж співом.
Зарезервуйте свій вечір ↗Швидка відповідь
Шотландська народна музика — це багатогранна традиція: пісні-історії, що передавалися з уст в уста, танцювальні мелодії у виконанні скрипки, а згодом і акордеона, та відродження середини XX століття, коли збирачі фольклору вирушали в дорогу з магнітофонами. Вікіпедія зазначає, що балади залишалися усними, аж поки збирачі XVIII століття не надрукували їх, що томи Френсіса Джеймса Чайлда 1882–1892 років сформували пізніші репертуари, і що Школа шотландських студій відкрилася в Единбурзі 1951 року. Вечір, що веде від балад до жвавих пісень, проводить вас крізь ці пласти, і саме тому на сторінці бронювання наголошено на історіях, що стоять за піснями.
Чотири шари традиції
| Що це таке | У рекорді | |
|---|---|---|
| Балади | Пісні-історії, передані на слух | Друкували колекціонери з XVIII століття, каже Вікіпедія |
| Танцювальні мелодії | Ріли, стретспеї та інша скрипкова музика | Ніл Ґоу та його син склали сотні мелодій |
| Акордеон | Новіший голос у гуртах хайленд-денсу | За даними Вікіпедії, центральне місце в шотландських танцях із 1920-х років |
| Відродження | Колекціонери, фестивалі та фольклорні клуби | Школа шотландських студій заснована у 1951 році |
Що таке балада
У шотландському вжитку балада — це історія, розказана віршем і заспівана під просту мелодію, часто про кохання, зраду, битву або надприродне. Вікіпедія зазначає, що ці пісні зберігалися в усній традиції, доки збирачі XVIII століття, як-от єпископ Томас Персі, не почали їх публікувати, і вказує на фей у Tam Lin як на свідчення давніших, дохристиянських мотивів. Ця форма пасує вечері за участю двох музикантів, адже слова несуть зацікавлення, а гітара чи акордеон можуть тихо їх супроводжувати. Коли виконавець зупиняється, щоб пояснити, ким були персонажі, пісня звучить проникливіше — саме таку схему описано на сторінці бронювання.
Дитина, Ґреґ і перші колекціонери
Наприкінці XIX століття розпочалося ґрунтовніше перше відродження. Вікіпедія приписує Френсісу Джеймсу Чайлду та його восьми томам англійських і шотландських народних балад, опублікованих з 1882 по 1892 рік, формування того репертуару, який згодом обирали виконавці, і зазначає, що Гевін Ґреґ зібрав понад тисячу пісень, переважно в Абердинширі. Жоден із них не був виконавцем у сучасному розумінні, але їхні книги дали тексти, на які народні співаки спираються досі. Якщо музикант за вашим столом назве баладу на ім'я, цілком імовірно, що її слова записав саме такий збирач.
Ріли, стретспі та скрипка
Вікіпедія зараховує ріли та стратспі до типів танцювальних мелодій Шотландії та називає Ніла Гоу і його сина Натаніеля авторами сотень скрипкових мелодій і варіацій. Джеймс Скотт Скіннер здобув прізвисько «Король стратспі». Глибоке коріння скрипки засвідчує нотатка 1703 року, коли мандрівник Мартін Мартін нарахував вісімнадцять скрипалів лише на острові Льюїс. Сучасний кейлі будується на цій музиці, адже стаття «Ceilidh» у Вікіпедії описує сети й парні танці під шотландські мелодії. Вечір із сидячими гостями позичає цей репертуар, але без танців.
Прибуває акордеон
Акордеон в Шотландії має коротшу історію, ніж скрипка. За даними Вікіпедії, він став невід'ємною частиною горських балів і танців із 1920-х років, а сьогодні є основою багатьох гуртів. У дуеті з гітарою він відіграє дві ролі одночасно — веде мелодію й тримає ритм, завдяки чому двоє музикантів звучать як цілий невеликий ансамбль. Фотографія на сторінці бронювання показує саме такий дует: гітарист і акордеоніст грають для відвідувачів.
Слово ceilidh
Вікіпедія простежує це слово до давньоірландського терміна на позначення супутника й зазначає, що в ґельській мові воно набуло значення «візит». Спочатку ceilidh означало будь-яке соціальне зібрання — часто літературний вечір із розповідями, поезією, баладами, піснями та приказками, який влаштовував господар дому. Згодом цю назву перейняли танці. Той давніший сенс ближчий до того, що пропонує фольклорна вечеря: вечір пісень і оповідок, коли люди збираються навколо столу, навіть якщо ніхто не виходить танцювати.
Післявоєнне відродження
Після Другої світової війни, як зазначає Wikipedia, традиційна музика залишалася міцнішою в Шотландії, ніж в Англії. Школа шотландських студій відкрилася при Единбурзькому університеті в 1951 році. Геміш Гендерсон, якого називають каталізатором відродження, у 1950-х роках супроводжував американського фольклориста Алана Ломакса Шотландією та допоміг організувати People's Festival Ceilidh 1951 року, анонсований як вечір шотландської пісні. Rounder Records випустила запис того вечора у 2005 році за сприяння Гендерсона. Тепер Tobar an Dualchais викладає записи з шотландських колекцій онлайн.
На що звернути увагу
За столом зверніть увагу, чи пісня розповідає історію, чи позначає місце, чи задає ритм для танцю. Зверніть увагу, як виконавець її представляє, адже саме у вступі часто криється історія. Якщо мелодія має такий ритм, що ваші ноги самі пускаються в танець, вона, ймовірно, належить до танцювальної традиції; якщо слова важать більше за мелодію, ви, найімовірніше, потрапили на територію балади. Жоден із цих жанрів не кращий за інший, і гарний вечір плавно переходить від одного до іншого.
Поширені запитання
Чи балада — це те саме, що й народна пісня?
Балада — це різновид народної пісні: історія, розказана віршами. Народна музика також охоплює танцювальні мелодії та трудові пісні.
Чи потрібно мені знати шотландську музику, щоб отримати задоволення від вечора?
Ні. На сторінці бронювання зазначено, що музиканти розповідають історії, пов'язані з піснями.
Де можна послухати оригінальні записи?
Tobar an Dualchais розміщує онлайн записи з шотландських архівів, які можна шукати за піснею, історією та місцем.
Джерела